Методи навчання + Презентація
Запровадження
Успіх процесу творення великою мірою залежить від застосовуваних методів навчання.
Методи навчання — це способи спільної прикладної діяльності педагога і учнів, створені задля досягнення ними освітніх цілей. Є й інші визначення методів навчання.
Прийоми навчання – окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, які розкривають або доповнюють спосіб засвоєння матеріалу, що виражає даний метод. Наприклад, прийоми активізації розумової діяльності при усному викладі знань (порівняння, зіставлення); прийом стимулювання, контролю, взаємоконтролю й самоконтролю; метод бесіди включає такі прийоми: виклад інформації, активізацію уваги та мислення, прийоми запам'ятовування, ілюстрації.
Методи навчання є для роботи вчителя і учнів, з допомогою яких досягається засвоєння останніми знань, умінь і навиків, і навіть формування світогляду та розвитку пізнавальних сил (М. А. Данилов, Б. П. Есипов).
Методи навчання — це способи взаємопов'язаної діяльності педагогів та учнів у здійсненні завдань освіти, виховання та розвитку (Ю. До. Бабанский).
Методи навчання — це способи навчальною роботи вчителя та молодіжні організації навчально-пізнавальної діяльності учнів у вирішенні різних дидактичних завдань, вкладених у оволодіння досліджуваним матеріалом (І. Ф. Харламов).
Методи навчання — система послідовних, взаємозалежних дій вчителя і учнів, які забезпечують засвоєння змісту освіти, розвиток розумових зусиль і здібностей учнів, оволодіння ними засобами самоосвіти і самонавчання (Р. М. Коджаспирова).
Методи є з механізмів, способів здійснення педагогічно доцільного взаємодії викладача і учнів. Сутність методів навчання сприймається як цілісна система способів, комплексно які забезпечують педагогічно доцільну організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів.
Отже, поняття методу навчання відбиває у взаємозв'язку кошти та специфіку навчальною роботи викладача та відповідної навчальної діяльності учнів з досягнення цілей навчання.
1 Класифікація методів навчання
У сучасному педагогічної практиці використовується дуже багато методів навчання. За умов їх відборі викладач має з значними утрудненнями. У цьому виникає потреба у класифікації, що допомагає виявити методів навчання загальне та особливе, істотну й випадкове і тим самим сприяє більш ефективному їх використанню.
Єдиної класифікації методів навчання немає. Це з тим, що різні автори основою підрозділи методів навчання на групи і підгрупи кладуть різні ознаки, окремі боку процесу навчання. Розглянемо найпоширеніші класифікації методів навчання.
1.1 Класифікація методів навчання з рівню активності учнів
Це з ранніх класифікацій методів навчання. Відповідно до цієї класифікації засоби навчання діляться на пасивні й активні залежно від рівня включеності учня в навчальну діяльності. До пасивним ставляться методи, у яких учні лише слухають дивляться (розповідь, лекція, пояснення, екскурсія, демонстрація, спостереження), до активним — методи, організуючі самостійну роботу учнів (лабораторний метод, практичний метод, роботу з книгою, інтерактивний метод).
Розповідь. Це монологічне, послідовне виклад матеріалу в описової чи оповідної формі. Розповідь використовується для повідомлення фактичних відомостей, потребують образності і послідовності викладу. Застосовується розповідь всіх етапах навчання, змінюються лише завдання викладу, стиль і обсяг оповідання. Найбільший розвиваючий ефект дає розповідь під час навчання молодших школярів, схильних до образного мислення. Розвиваючий сенс оповідання у цьому, що він спричиняє стан активності психічні процеси: уяву, мислення, пам'ять, емоційні переживання. Воздействуя на почуття, розповідь допомагає зрозуміти й засвоїти сенс ув'язнених у ньому моральних оцінок і норми поведінки.
До розповіді як методу навчання пред'являються певних вимог: розповідь має забезпечити досягнення дидактичних цілей; утримувати достовірні факти; мати чітку логіку; виклад має бути доказовим, образним, емоційним, враховує вікові особливості учнів.
У чистому вигляді розповідь застосовується порівняно рідко. Частіше його використовують разом із іншими методами навчання — ілюстрацією, обговоренням, бесідою.
Якщо з допомогою оповідання вдасться забезпечити ясного та розробка чіткого розуміння тих чи інших положень, то застосовується метод пояснення.
Пояснення — це тлумачення закономірностей, істотних властивостей досліджуваного об'єкта, окремих понять, явищ. Для пояснення характерна доказова форма викладу, джерело якої в використанні логічно пов'язаних умовиводів, які визначають основи істинності даного судження. До поясненню найчастіше вдаються щодо теоретичного матеріалу різних наук. Як метод навчання пояснення широко використовують у праці з людьми різних вікових груп.
До пояснення пред'являються певних вимог: точна і чітка формулювання суті проблеми; послідовне розкриття причинно-наслідкових зв'язків, аргументації і доказів; використання порівняння, аналогії, зіставлення; бездоганна логіка викладу.
В багатьох випадках пояснення узгоджується з спостереженнями, питанням, задаваемыми як обучающим, і обучаемыми, і може перетворитися на розмову.
Лекція — це монологічний спосіб викладу об'ємного матеріалу. Серед інших словесних методів викладу матеріалу відрізняється суворішої структурою; безліччю сообщаемой інформації; логікою викладу матеріалу; системним характером висвітлення знань.
Лекції присвячуються великим і важливим розділах навчальної програми. Вони різняться за своєю побудовою, прийомів викладу матеріалу. Лекція може застосовуватися для узагальнення, повторення пройденого матеріалу.
Актуальність використання лекції на сучасних умовах зростає у зв'язки Польщі з застосуванням блокового вивчення нового матеріалу на теми чи великим розділах.
Демонстрація як засіб навчання передбачає показ дослідів, технічних установок, телепередач, відеофільмів, діафільмів, кодопозитивов, комп'ютерних програм, тож ін. Метод демонстрацій служить переважно на розкриття динаміки досліджуваних явищ, але використовують і ознайомлення з зовнішнім виглядом предмета, його внутрішнім пристроєм. Найефективніший його тоді, коли учні самі вивчають предмети, процеси та явища, виконують потрібні виміру, встановлюють залежності, завдяки чому здійснюється активний пізнавальний процес, розширюється кругозір, створюється чувственно-эмпирическая основа пізнання.
Особливу групу становлять активні засоби навчання, головне призначення яких — формування практичних умінь і навиків. До цій групі методів ставляться вправи, практичні і лабораторні методи.
Вправа — багаторазове (повторне) виконання навчальних дій (розумових чи практичних) із єдиною метою оволодіння ними, чи підвищення його якості.
Щоб вправи були ефективними, повинні відповідати ряду вимог. До них належать свідомий підхід учнів до виконання вправ; знання правил виконання дій; дотримання дидактичній послідовності у виконанні вправ; облік досягнутих результатів; розподіл повторень у часі.
Лабораторний метод грунтується на самостійному проведенні учнями експериментів, дослідів з допомогою приладів, інструментів, т. е. із застосуванням спеціального устаткування. Робота можна проводити індивідуально чи групах. Від учнів потрібна велика активність і самостійність, ніж під час демонстрації, де їх виступають пасивними спостерігачами, а чи не учасниками і виконавцями досліджень.
Практичні методи — це засоби навчання, створені задля застосування отриманих знань до вирішення практичних завдань. Вони виконують функції поглиблення знань, умінь, контролю та корекції, стимулюють пізнавальну діяльність, сприяють формуванню таких якостей, як хазяйновитість, ощадливість, організаторські вміння тощо. буд.
1.2 Класифікація методів навчання з джерелу отримання знань
Існує три джерела знань: слово, наочність, практика. Відповідно виділяють словесні методи (джерелом знання є усне чи друковане слово); наочні методи (джерелами знання є спостережувані предмети, явища, наочне приладдя); практичні методи (знання й уміння формуються у виконання практичних дій).
Словесні методи займають центральне місце у системі методів навчання. До них належать розповідь, пояснення, розмова, дискусія, лекція, роботу з книгою. Методи оповідання, освідчення та лекції були вже розглянуті вище.
Розмова — діалогічний метод навчання, у якому педагог шляхом постановки системи питань підводить учнів до розуміння нового матеріалу чи перевіряє засвоєння ними вже вивченого. Розмова як засіб навчання може бути застосована на вирішення будь-який дидактичній завдання. Розрізняють індивідуальні розмови (питання адресовані одному учневі), групові розмови (питання адресовані певної групи) і фронтальні (питання адресовані всім).
Навчальна дискусія як засіб навчання полягає в обміні поглядами за визначеною проблемі. І ці погляди відбивають чи власні думки учасників дискусії, чи спираються на думки інших. Головна функція навчальної дискусії — стимулювання пізнавального інтересу. З допомогою дискусії її набувають нові знання, зміцнюються у думці, навчаються відстоювати умови та вимоги, рахуватися зі поглядами інших.
Фундаментальна обізнаність із підручником та публіцистичною книгою — одне з найважливіших методів навчання. Головна перевага цього методу — змога учня в доступному йому темпі й у зручне час багаторазово звертатися до навчальної інформації. З використанням програмованих навчальних книжок на яких, крім навчальної, міститься і керуючу інформація, ефективно вирішуються питання контролю, корекції, діагностики знань і умінь.
Другу групу з цієї класифікації становлять наочні методи навчання, у яких засвоєння навчального матеріалу перебуває у істотною залежність від застосовуваних наочних посібників, схем, таблиць, малюнків, моделей, приладів, технічних засобів. Наочні методи умовно поділяються на дві групи: метод демонстрацій і метод ілюстрацій.
Практичні засоби навчання засновані на практичної діяльності учнів. Головне призначення цієї групи методів — формування практичних умінь і навиків. До практичним методам ставляться вправи, практичні і лабораторні роботи.
1.3 Класифікація методів навчання з дидактичній мети
У цьому класифікації виділяють такі засоби навчання:
— методи набуття нових знань;
— методи формування умінь і навиків;
— методи застосування знань;
— методи закріплення та знань, умінь, навичок.
Як критерію підрозділи методів на групи з цієї класифікації виступають мети навчання. Такий критерій більше відбиває діяльність викладача з досягнення навчальною мети. Наприклад, якщо ставиться завдання познайомити учнів з чимось, то тут для її досягнення педагог, очевидно, використовуватиме доступні йому словесні, наочні та інші методи, а закріплення запропонує учням виконати усні чи письмові завдання.
Під час такої класифікації методів усувається певною мірою розрив окремими їх групами; діяльність викладача іде влади на рішення дидактичних завдань.
1.4 Класифікація методів навчання з характеру пізнавальної діяльності учнів
З цієї класифікації засоби навчання поділяються залежно від характеру пізнавальної діяльності учнів при засвоєнні досліджуваного матеріалу. Характер пізнавальної діяльності — це рівень мисленнєвої активності учнів.
Вирізняють такі методи:
• пояснювально-ілюстративні;
• репродуктивні;
• проблемного викладу;
• частково-пошукові (евристичні);
• дослідницькі.
Сутність пояснювально-ілюстративного методу у тому, що викладач різними засобами повідомляє готову інформацію, а учні її сприймають, розуміють і фіксують у пам'яті. Повідомлення інформації вчитель здійснює за допомогою усного слова (розповідь, розмова, пояснення, лекція), друкованого слова (підручник, додаткові посібники), наочних коштів (таблиці, схеми, картини, кіно України й диафильмы), практичного показу способів діяльності (показ досвіду, роботи з верстаті, способу розв'язання завдання й т. п.).
Репродуктивный метод передбачає, що викладач повідомляє, пояснює знання на готовому вигляді, а учні засвоюють їх і може відтворити, повторити спосіб діяльності з завданням викладача. Критерієм засвоєння є правильний відтворення (репродукція) знань.
Обидва ці методу характеризуються тим, що збагачують знання, вміння, формують особливі розумові операції, але з гарантують розвитку творчі здібності учнів. Ця мета досягається іншими методами, зокрема методом проблемного викладу.
Метод проблемного викладу є перехідним від виконавчої до творчої діяльності. Суть методу проблемного викладу у тому, що викладач ставить проблему і саме її вирішує, показуючи цим хід думок у процесі пізнання. Учні у своїй опікуються логікою викладу, опановуючи етапи рішення цілісних проблем. У той самий короткий час вони як сприймають, розуміють і запам'ятовують готові знання, висновки, а й опікуються логікою доказів, руху думки викладача чи заменяющего його (кіно, телебачення, тогочасні книги й ін.). І хоча учні за такого методу навчання не учасники, а спостерігачі ходу роздумів, вони вирішенню пізнавальних труднощів.
Вищий рівень пізнавальної діяльності містить у собі частково- пошуковий (евристичний) метод.
Метод отримав назву частково -пошукового оскільки учні самостійно вирішують складну навчальну проблему немає від початку будівництва і остаточно, а лише частково. Викладач приваблює учнів до виконання окремих кроків пошуку. Частина знань повідомляє викладач, частина учні видобувають самостійно, відповідаючи на ці запитання чи дозволяючи проблемні завдання. Навчальна діяльність розвивається за схемою: викладач — учні — викладач — учні тощо. буд.
Дослідницький метод навчання передбачає творче засвоєння учнями знань. Сутність її у наступному:
• викладач разом із учнями формулює проблему;
• учні самостійно її дозволяють;
• викладач надає допомогу лише за виникненні труднощів у вирішенні проблеми.
Отже, дослідницький метод використовується як для узагальнення знань, але головним чином заради здобуття права учень навчився здобувати знання, досліджувати предмет чи явище, робити і застосовувати добуті знання і набутий навички у житті. Його сутність зводиться до організації пошукової, творчої діяльності учнів у вирішенні нових їм проблем.
1.5 Класифікація методів навчання з урахуванням цілісного підходи до процесу навчання
Відповідно до цієї класифікації, запропонована Бабанский Ю. До., засоби навчання діляться втричі групи:
1) методи щодо організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;
2) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності;
3) методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
Перша група входять такі методи:
• перцептивные (передача і ставлення до навчальної інформації у вигляді почуттів);
• словесні (лекція, розповідь, розмова та інших.);
• наочні (демонстрація, ілюстрація);
• практичні (досліди, вправи, виконання завдань);
• логічні, т. е. організація та здійснення логічних операцій (індуктивні, дедуктивні, аналогії та інших.);
• гностичні (дослідницькі, проблемно-поисковые, репродуктивні);
• самоврядування навчальними діями (самостійна роботу з книгою, приладами й ін.).
До другої групи методів ставляться:
• методи формування інтересу до вченню (пізнавальні гри, навчальні дискусії, створення проблемних ситуацій та інших.);
• методи формування боргу і відповідальності гілок у навчанні (заохочення, схвалення, осуд та інших.).
До третьої групи віднесено різні методи усній, письмової та машинної перевірки знань, умінь і навиків, і навіть методи самоконтролю за ефективністю власної навчально-пізнавальної діяльності.
1.6 Бинарні і полінарні класифікації
У основу бінарних і полінарних класифікацій методів навчання покладено чи більш загальних ознаки. Бінарна класифікація методів навчання Махмутова М. І. включає дві групи методів:
1) методи викладання (информационно-сообщающие; пояснювальні; инструктивно-практические; объяснительно-побуждающие; які спонукають);
2) методи вчення (виконавчі; репродуктивні; продуктивно-практические; частично-поисковые; пошукові).
2 Активні й інтенсивні засоби навчання
Деякі автори в особливу групу виділяють активні і інтенсивні засоби навчання.
Активні засоби навчання — це такі засоби навчання, у яких діяльність обучаемого носить продуктивний, творчий, пошуковий характер. До активним методам навчання відносять дидактичні гри, аналіз конкретних ситуацій, рішення проблемних завдань, навчання за алгоритму, мозкову атаку, внеконтекстные операції з поняттями і чи ін.
Інтенсивні засоби навчання йдуть на організації навчання у стислі терміни з тривалими одноразовими сеансами («метод занурення»). Застосовуються ці методи під час навчання бізнесу, маркетингу, іноземної мови, в практичної психології та педагогіці.
Розглянемо дехто з тих методів.
Метод дидактичних ігор. Дидактичні (навчальні) гри як засіб навчання набули не дуже популярна у другій половині ХХ століття. Деякі вчені відносять їх до практичним методам навчання, інші — виділяють в особливу групу. Для виділення дидактичних ігор окрему групу і є підстави: по-перше, вони, вбираючи у собі елементи наочних, словесних, практичних методів, за їхні межі; по-друге, мають притаманні лише їм особливості.
Дидактична гра — це такий колективна, цілеспрямована навчальна діяльність, коли кожний учасник і команди загалом об'єднані рішенням головного завдання і орієнтують свою поведінку з метою виграшу.
Мета дидактичних ігор — навчання, розвиток виробництва і виховання учнів. Дидактична гра — це активна навчальна діяльність із імітаційному моделювання досліджуваних явищ, процесів, систем. У гру спрощеному вигляді відтворюється, моделюється дійсність та проведення операції учасників, які імітували реальні дії.
Дидактичні гри як засіб навчання містять великі потенційні можливості активізації процесу навчання.
Мозгова атака (брейншторминг) — метод навчання, направлений замінити активізацію розумових процесів шляхом спільного пошуку рішення важкою проблеми. Запропоновано його американським психологом А. Осборном. Суть її у тому, що учасники висувають свої ідеї, пропозиції щодо проблемі. Усі ідеї, навіть дуже несподівані, приймаються відкрито й проходять групову експертизу, піддаються обговоренню. Цей метод вчить культурі спільного обговорення ідей, подоланню стереотипів і шаблонів в мисленні; розкриває творчий потенціал людини.
Навчання за алгоритмом як засіб навчання використовують у технології програмованого навчання. Алгоритм у педагогіці сприймається як вказівку з виконання суворо послідовних дій зі навчальним матеріалом, який гарантує рішення навчальних завдань високому рівні.
Нині активно розробляються напрями у педагогіці, використовують приховані можливості учнів: суггестопедия і кибернетикосуггестопедия (Р. Лазанов, У. У. Петрусинский) — навчання засобами навіювання; гіпнопедія — навчання уві сні; фармакопедия — навчання з допомогою фармацевтичних коштів. Досягнуто певні результати за її застосуванні у процесі вивчення іноземної мов та деяких менших спеціальних дисциплін.
Укладання
Отже, можна зробити такі висновки:
Методи навчання — це способи спільної прикладної діяльності педагога і учнів, створені задля досягнення ними освітніх цілей. Вони є з механізмів та способів здійснення педагогічно доцільного взаємодії викладача і учнів.
Нині є безліч класифікацій методів, що застосовуються у дидактиці. Це:
1. Класифікація методів навчання з рівню активності учнів (пасивні й активні методи);
2. Класифікація методів навчання з джерелу отримання знань включає у собі: словесні методи, наочні і практичні методи.
3. Класифікація методів навчання з дидактичній мети містить методи набуття нових знань; методи формування умінь і навиків; методи застосування знань; методи закріплення та знань, умінь, навичок.
4. Класифікація методів навчання з характеру пізнавальної діяльності учнів виділяють такі методи: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні методи, методи проблемного викладу, частково-пошукові (евристичні) і дослідницькі методи.
5. Класифікація методів навчання з урахуванням цілісного підходи до процесу навчання Бабанского включає методи щодо організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності; методи стимулирова-
ния і мотивації навчально-пізнавальної діяльності; методи контролю та самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.
6. Бинарные і полинарные класифікації, основою яких покладено чи більш загальних ознаки. Це може бути методи викладання й методи вчення.